Портретний нарис "З Україною в серці" ("Славетні імена України")

Автор: Сокіл Юлія,

9 клас

Чишківська ЗОШ І-ІІІ ступенів

с. Чишки

Давидівська ОТГ

Учитель: Проць Ольга Юліянівна,

0937530500

«Я взяв своє серце малими руками
Й віддано поклав Україні до ніг,
І юна любов розцвілася між нами,
І став я орати твердий переліг.
Й нікому вже більше не дав я любові.
Бо другого серця кохати не маю
І вірним зостанусь, аж дошки соснові
Єдину любов мою спинять без краю...»
/Митрополит Іларіон.
Вікові наші рани. Вінніпег, 1960 /

Іноді так трапляється в житті, що випадкова зустріч з якоюсь особою, книгою або річчю може докорінно змінити погляди чи навіть і весь світогляд людини. Тоді напрошується думка: «А може це було невипадково?»

Багато разів, проїжджаючи містечко Винники дорогою до Львова,  бачила в місцевому парку невеликий пам'ятник. Ніколи не цікавилася, кому він присвячений, доки, блукаючи в нетрях інтернету, не помітила знайомі обриси. Зацікавив підпис: «Третій у світі, другий в Україні пам'ятник Іванові Огієнку». Хто такий, цей Огієнко, якщо його цінують не лише у нас, а й за кордоном? Стало прикро, що нічого про нього не знаю і вирішила змінити ситуацію. Та чим більше дізнавалася, тим  серйознішим ставало захоплення цією, без перебільшення геніальною особистістю – «українським Леонардо» ХХ століття. А коли довідалася, що давно знайомі мені рядочки пісень «Не питай, чому в мене заплакані очі» та «Час рікою пливе» мають свого автора і це той же ж Огієнко -  я зрозуміла чому його так прозвали.   

В цьому році виповилося 135 років з дня народження видатного українського письменника, перекладача, державного і церковного діяча Івана Івановича Огієнка – митрополита  Іларіона (1882-1972). Фантастично обдарований та працьовитий вчений залишив по собі величезну за обсягом спадщину, для вивчення якої буде потрібно роботи цілого науково-дослідного інституту; десятки грунтовних праць з українського мовознавства  і культури, історії Церкви та канонічного права. Без перебільшення можна відзначити, що його переклад Святого Письма на українську мову став не тільки справою життя вченого (виданий 1962 року), а й значним здобутком для Церкви. А 1942 року, коли вся Європа палала у вогні Другої Світової, у Празі побачила світ двотомна праця «Українська церква». У ній  Іван Огієнко  розповів про майже тисячолітню історію християнства в Україні. Твір, написаний чудовою літературною мовою, розкриває усю трагічність приєднання Церкви Української до Московської …

Народився він 14 січня у багатодітній селянській сім’ї Огієнків на Київщині.  Жили скрутно, але по-справжньому важко стало тоді, коли  загинув батько. Мати змушена була віддати старших синів у заможні родини, а сама залишилася із дворічним Іваном на руках. Злидні не відбили у хлопчика бажання вчитися і, закінчивши місцеву чотирирічку, він  разом з матір'ю йде пішки до Києва, щоби навчатися у Київській військово-фельдшерській школі. Оскільки Іван був сином колишнього солдата, мав право на безкоштовну освіту. Після закінчення навчання,  працює у військовому шпиталі в Києві. Та медицина його не вабила. Він самостійно опановує латину й грецьку, знайомиться з академіком Перетцом. Ця зустріч змінить його майбутнє. Незабаром він зможе розпочати власні наукові студії, житиме за рахунок підвищеної міністерської стипендії, закінчить університет Святого Володимира, стане тут приват-доцентом. Безмежна відданість рідній мові помітна з молодих років. Численні наукові праці, навчальна література, поезії – крізь них  чітко прозирають вислови «Найперших рідномовних обов'язків», написаних дещо пізніше. Ці рядки варто прочитати кожному свідомому українцю. А надто, коли  познайомитися з думками дружини вченого.  Перед смертю Домініка Огієнко продиктувала священикові вистраждану за багато літ свою духівницю, яку назвала так: «До мужа й дітей своїх останнє слово». Вона благословляла Івана на тяжку й невдячну працю, якій він присвятив життя й талант. Дітей просила повсякчас допомагати батькові в цьому. Подружжя Огієнків може бути прикладом того, як треба любити свою Україну, як виховувати власних дітей.

В час Української революції за правління Скоропадського, вченого призначають на посаду ректора новоствореного Кам’янець-Подільського державного українського університету. Потім -  на посаді міністра освіти (за Директорії у 1919 році) і міністра ісповідань (віровизнань), уповноваженим уряду УНР в Кам’янці-Подільському. Життя розкидало сім’ю вченого по різних куточках світу. У листопаді 1921 року Огієнко з дружиною та трьома маленькими дітьми мусив назавжди полишити Україну

З 1922 по 1924 рр. Іван Огієнко проживав у Винниках біля Львова. Підтримував важкохворого Івана Липу і став останнім, хто бачив його живим. Вони разом працювали, не покладаючи зусиль, задля української справи. В цей нелегкий час він написав декілька книг, підготував і видав «Український стилістичний словник», праці на релігійну тематику. Коли жив у Винниках - викладав, завдяки сприянню митрополита Андрея Шептицького, українську мову і українську літературу в учительській семінарії, з якої був звільнений за проповідування національної ідеї.                 Іван Огієнко згадує: «Часто бувало, що місцева залізничка Винники-Львів через сніговії не ходила, - тоді я, разом з місцевими семінаристами, дівчатами й хлопцями пішки йшли до Львова, поборюючи снігові кучугури... Тоді були молоді сили і працювати науково, і поборювати трудні перепони до цієї праці... У Винниках тоді жив і проф. Іван Калинович, що викладав у тій же Семінарії німецьку мову. Місцева поліція не раз докучала мені...». 
Митрополит Андрей допомагає Огієнкам перебратися до кращого житла у Львові та знайти роботу в учительській семінаріїі. Від 1922 р. - дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка.

Згодом родина Огієнків переїжджає до Варшави. Тут у нього народжується ідея видати 30-томну "Бібліотеку українознавства", яку він послідовно втілюватиме все своє життя.
         У квітні 1937 року, після смерті дружини Домініки Данилівни, Огієнко вирішує прийняти постриг. Сталося це 9 жовтня 1940 року. Так в Україні з’явився другий (з часів Ярослава Мудрого) митрополит Іларіон. Під час війни він покидає Польщу, якийсь час живе й працює у Швейцарії, і врешті перебирається за океан. З вересня 1947 року і до самої смерті Огієнко живе в Вінніпезі, служить у церкві, стає "митрополитом Вінніпеґу і всієї Канади".  Справою усього свого життя Іларіон вважав канонічний переклад Біблії на українську мову. 12 червня 1962 року його мрія стала реальністю. У Лондоні було видано повний фундаментальний том (який включає і неканонічні книги) "Біблії або книг Св. Письма Старого і Нового Заповіту" на 1529 сторінках. Він належить до найякісніший і найцінніших перекладів у нашій історії. Помер митрополит Іларіон 29 березня 1972 року. Похований на православній частині цвинтаря Ґлен Іден біля Вінніпеґу. 

Огієнко прожив 90 років, і кожен день з його довгого життя, за висловом богослова й мистецтвознавця Дмитра Степовика, «був днем бджоли, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика». Згідно з заповітом владики, його надбання мають обов’язково передати на Батьківщину за двох умов: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її Церква. Канадська сторона вважає, що умови для цього ще не настали. 

Ім’я Івана Івановича Огієнка в наш час повертається до народу, якому вірою і правдою він служив усе своє життя. Увесь його  життєвий шлях  – яскравий приклад того, як талант  пробиває собі дорогу за будь-яких умов чи обставин. З любов’ю до свого народу Огієнко жив, з вірою в кращу будучність своєї Батьківщини він і помер далеко на чужині, із твердим переконанням у правильності свого вибору: «Я зробив все, що міг»... Напевне, це велике щастя від Бога, коли в кінці шляху можна так сказати.